Валерій Бурій

КОНФЕСІЙНА КАРТА ВАТУТІНОГО: ХАРИЗМАТИ (НЕОП'ЯТИДЕСЯТНИКИ)

Александр Леонидович Дворкин
Сектоведение. Тоталитарные секты.
 Псевдобиблейские (псевдоевангельские) секты
Глава 16. «Движение веры» — Неопятидесятники

Может быть, вам приходилось видеть по телевидению странные молитвенные собрания, когда проповедник вещает со сцены, а весь зал отвечает «аминь!», «аллилуйя!», потом включают музыку, на сцене пританцовывает группа девиц, припевая простенькие слова типа: «О Господь Всемогущий!» или «Я люблю тебя, Иисус!» — и все вслед за ними начинают притоптывать с поднятыми вверх руками, выкрикивая молитвы, постепенно переходящие в нечленораздельные звуки? Затем проповедник спускается в зал и начинает накладывать руки на голову людям: «Я тебя излечиваю», «Я из тебя изгоняю бесов», или просто: «Прими Духа Святого!» — и человек туг же падает и либо начинает биться в конвульсиях, либо вопит и катается по полу, либо просто лежит, «отрубившись». Это и есть неопятидесятническое «Движение веры» (Faith Movement), или «Проповедь веры», оно же «Евангелие процветания». Известно это движение также по названию одного из своих главных компонентов — «Теология процветания» и по своему основному методу — «Пауэр ивэнджелизм» (Power Evangelism) [1]. К нам «Движение веры» пришло главным образом через шведскую организацию «Слово жизни». Это одна из самых многочисленных, известных и влиятельных сект, входящих в «Движение веры», и поэтому многие ради удобства называют так все движение, хотя на самом деле в разных странах и городах принадлежащие к «Теологии процветания» секты носят разные названия. В России, помимо «Слова жизни», это может быть «Живая вода», «Новая жизнь», «Живой родник», «Слово истины», «Церковь нового поколения», «Церковь живого Бога», «Церковь Завета», «Церковь прославления», «Дело веры», «Роса», «Благодать», «Церковь любви Христа», «Церковь Иисуса Христа», «Живая вера», различные «Церкви Полного Евангелия», «N-ский Христианский центр» и т.д.

«Движение веры», в отличие от всех сект, о которых мы говорили до сих пор, не выстроено в виде жесткой международной структуры с единым центром и вертикальной системой подчинения, но внутри каждой секты, основанной каждая в своем городе, контроль не меньший, чем если бы они входили в централизованную структуру. Местные секты со всего мира поддерживают вероучительное, идеологическое и методологическое единство, оказывая друг другу материальную помощь, обмениваясь проповедниками, приглашая на гастрольные туры самых «продвинутых» из них и посылая своих проповедников в общие для всех учебные заведения.

Весь северо-восток нашей страны буквально наводнен принадлежащими к этому движению сектами. В Сибири их просто видимо-невидимо: они заполняют громадные залы своими адептами. В Абакане находится их «Школа пасторского служения»; там они активно готовят новых напористых проповедников и издают газету «Голос веры» (в одном из номеров шапка: «Бог, дай нам Россию!»). Имеется растущая школа «Слово жизни» в Новосибирске: в октябре 2001 г. там обучалось 88 «кандидатов в пастора». В Казахстане издается неопятидесятнический иллюстрированный журнал «Новая жизнь», который распространяется по всему СНГ. Впрочем, и в европейской части нашей страны их вполне хватает (в том числе имеется центр подготовки проповедников под названием «Слово жизни» в Москве [2] и «Школа пасторов» в Санкт-Петербурге), и они весьма успешно лоббируют свои интересы в коридорах власти.

Часто «словожизневцев» относят к пятидесятникам и говорят о них как о таковых. На самом деле это не совсем корректно, так как при сходстве некоторых внешних признаков (и то относительном: у «традиционных» пятидесятников все проходит гораздо более чинно) богословие у них совершенно различное. Сами «традиционные» пятидесятники не слишком признают их за своих, часто резко критикуют и, как правило, не принимают в свои объединения. Мы увидим, что правильнее относить «Слово жизни» к неолятидесятническому, или неохаризматическому движению.

Однако в маскировочных целях и для придания своим группам респектабельности неопятидесятники стремятся выдавать себя за протестантов и в случае периодически возникающих у них сложностей с законами того или иного государства тут же начинают шумную кампанию о «гонениях на протестантов». В России, стремясь обойти требования нового закона «О свободе совести и религиозных объединениях», они объединились в «Российский объединенный союз христиан веры евангельской» (РОСХВЕ), название которого, по некоему «странному» совпадению, почти дословно совпадаете названием объединения «традиционных» пятидесятников «Российский союз христиан веры евангельской-пятидесятников» (РСХВЕП). Причем новообъединившиеся неохаризматики на своей учредительной конференции не скрывали, что слепили свой союз лишь с целью создания себе «крыши».

Возглавил новый союз «епископ» Сергей Ряховский. Его брат Владимир Ряховский вместе со скандально известным Анатолием Пчелинцевым (оба они возглавляют ведущие российские сектозащитные организации: так называемый «Институт религии и права», а также «Славянский юридический центр») представляли в Верховном суде интересы подавших в суд на государство неопятидесятников: «Христианского центра Прославление» (Абакан) и «Христианского центра Новое Поколение» (Ярославль).

За последние годы в России выявился специфический феномен: неопятидесятническое «Движение верывоздействует на «традиционных пятидесятников», объединения которых массово принимают новую идеологию, новые порядки и новых «авторитетов». Молодежь валом валит к «новым», у которых, как они сами выражаются, «круто» и «отвязно». Не нашедшие в нашей стране достаточно прочной базы «старые» пятидесятники, чтобы не вымереть, как динозавры, рано или поздно начинают вводить у себя рок-музыку и приглашать к себе известных зарубежных или уже отечественных проповедников, а те быстро вдалбливают аудитории, какой должна быть настоящая христианская жизнь. Интересно, что ведущих звезд неопятидесятничества Бенни Хинна, Райнхарда Боннке и Дэвида Уилкерсона приглашал в Москву на гастроли РСХВЕ, председателем которого является старый заслуженный пятидесятнический кадр (рожденный на западных окраинах СССР в пятидесятнический семье) Владимир Моисеевич Мурза.

Слияние происходит и на административном уровне: сейчас неопятидесятнические общины принадлежат как к РОСХВЕ, так и к РСХВЕП, а также и к третьему объединению: «Ассоциации христиан веры евангельской «Глобальная стратегия»» (известная также как «Жатва мира»).

Вся эта политическая активность, влиятельные защитники и шумные рекламные кампании приносят плоды: по приблизительным подсчетам, число последователей «Слова жизни» в России перевалило за 200 тысяч, что сделало неопятидесятнические группы самым многочисленным сектантским образованием в современной России.

К сожалению, оказалось, что Православная Церковь не обладает абсолютным иммунитетом против нео пятидесятничества. Уже много лет в США активно действует воспринявший всю идеологию и практику неопятидесятнического движения архимандрит Евсевий (Стефану). Неоднократно он был под запретом священноначалия, но всякий раз ему каким-то образом удавалось отменить запрет. Сегодня он является директором «Православного центра обновления (или «Православного обновленческого центра». — А.Д.) св. Симеона Нового Богослова». Гиперссылка на этот Центр стоит на интернет-сайте Свято-Филаретовской высшей православной школы священника Георгия Кочеткова.

В США имеется «Харизматическая Православная Церковь» и в качестве отдельной структуры. Возглавляет ее некий «блаженнейший епископ Симеон-Иоанн, заклятый враг сатаны», какой сам себя представляет. Штаб-квартира этой организации находится во Флориде, недалеко от штаб-квартиры Евсевия Стефану. Оба деятеля и их многочисленные помощники постоянно путешествуют и проповедуют «харизматическое возрождение» в православных церквах.

Весть о возрождении успела пустить корни и на постсоветском пространстве: бывший православный священник Украинской Православной Церкви Московского Патриархата Сергей Журавлев недавно основал «Украинскую Реформаторскую Православную Церковь» и провозгласил себя ее архиепископом. Своими духовными предтечами и учителями Журавлев объявил лидеров обновленчества 20-х годов Антонина Грановского и Александра Введенского, а также всех звезд американского неопятидесятничества, о которых будет идти речь ниже. Журавлев действует очень активно, проповедует, где только можно, проводит семинары и конференции и уже успел открыть в Киеве свою семинарию.

Все эти тревожные сигналы указывают на то, что в ближайшем будущем мы можем столкнуться с феноменом неопятидесятничества и в Православной Церкви. И поэтому нужно хорошо знать, что он из себя представляет.
От англ. «power — «сила, власть» и evangelism — проповедь Евангелия. Сами неопятидесятники понимают этот термин как возвещение Евангелия с мощной силой Духа Святого, которая проявляет себя в знамениях и чудесах. Один из столпов неопятидесятничества Джон Уимбер определяет пауэр ивэнджелизм как «возвещение Евангелия, которое и находится в пределах, доступных человеческому пониманию, и в то же время превышает их. Оно являет человеку доказательство Божией мощи посредством знамений и чудес и делает Величие Божие доступным его познанию» (цит. по: Бюне Вольфганг. Игра с огнем. Biefeld. 1992. С. 75). ^
По сообщениям самих неопятидесятников, ежегодно она выпускает 400-500 человек. ^

Валерій Бурій

МОЇ ПУБЛІКАЦІЇ В ЗМІ З ТЕМИ КОНФЕСІЙНА КАРТА ВАТУТІНОГО

ПРОТЕСТАНТИЗМ

Ваша газета  - на часі // Православний благовіст Уманщини. – 2001. - №3 (березень). – С.3-4.

Православні віруючі проти духовного тероризму // Катеринопільс. вісник. – 2002. – 30 лип. – С.2.

Обережно: «Звуки Бостона»! // Православний благовіст Уманщини. – 2001. - №7 (серпень). – С.3.

БАПТИЗМ

Євангелізаційні заходи // Шевч. край. – 1993. - 3 квіт. – С.3.

Євангельські християни-баптисти // Шевч. край. – 1993. – 3 лист. – С.4.

Сучасний баптизм: ідеологія і діяльність // Шевч. край. – 1989. – 29 черв.

Баптизм: нові тенденції // Шевч. край. – 1990. – 4 верес. – С.3.

Після реконструкції // Шевч. край. – 1992. – 21 жовт. – С.4.

Концерт камерного ансамблю із США // Місто робітниче. – 1997. – 16 серп. – С.4.

Кінофільм про Ісуса // Шевч. край. – 1992. – 19 груд. – С.2.

Богослов Вера Тайсон // Вера и Жизнь (Крым). – 1994. - №1 (январь). – С.4.

Баптисти-«ініціативники». Хто вони? // Шевч. край. – 1989. – 10 серп. – С.3.

Люди в білих шатах // Шевч. край. – 1992. – 29 лип. – С.3.

Свято жнив // Шевч. край. – 1990. – 25 верес. – С.2.

«Прийдіть до Мене усі…» // Шевч. край. – 1992. – 10 жовт. – С.3.

Християнська бібліотека // Шевч. край. – 1992. – 12 лют. – С.3.

Біблійна конференція // Шевч. край. – 28 жовт. – С.2.

Любине весілля // Шевч. край. – 1992. – 11 лип. – С.2.

Наша почта // Жизнь и Вера. – 1992. - №3. – С.4.

ХРИСТИЯНИ ВІРИ ЄВАНГЕЛЬСЬКОЇ  (ХВЄ). П’ЯТИДЕСЯТНИКИ

Християни віри євангельської // Шевч. край. – 1993. – 11 лист. – С.3.

П’ятидесятництво: особливості віровчення і культу // Шевч. край. – 1989. – 19 серп.

ХАРИЗМАТИКИ

Християнська місія // Шевч. край. – 1993. – 12 трав. – С.3.

Школа і релігія // Шевч. край. – 1998. – 9 груд. – С.3.

Те саме // Місто робітниче. – 1999. – 16 січ. – С.4.

Те саме // Катеринопільс. вісник. – 1998. – 30 груд. – С.2.

Увага: харизмати! // Голос Православ’я (Черкаси). – 1999. - №8 (серпень). – С.10.

Те саме // Шевч. край. – 1993. – 26 трав. – С.4.

Харизматы: чуждый опыт // Жизнь и Вера. – 1994. – май. – С.3.

Християнська церква «Назарет» // Шевч. край. – 1994. – 6 лип. – С.4.

Вечір єврейської культури // Шевч. край. – 1994. – 27 квіт. – С.2.

Хрещення і євангелізація // Шевч. край. – 1994. – 1 черв. – С.3.

Рабин – співак, композитор, проповідник  //Місто робітниче. – 1997. – 17 жовт. – С.4.

Місіонер Едвін з Індії // Шевч. край. – 1997. – 24 верес. – С.4.

Те саме // Місто робітниче. – 1997. – 26 верес. – С.4.

Незвичайний випуск // Шевч. край. – 1997. – 7 трав. – С.4.

АДВЕНТИСТИ СЬОМОГО ДНЯ (АСД)

Адвентисти сьомого дня // Шевч. край. – 1993. – 20 лист. – С.3.

Адвентизм: історія і сучасність // Шевч. край. – 1989. – 12 верес.

Євангелізаційна зустріч // Шевч. край. – 1992. – 17 жовт. – С.2.

Біблійні лекції // Шевч. край. – 1995. – 2 серп. – С.3.

Біблійні курси // Шевч. край. – 1993. – 3 берез. –С.2.

Незвичайний випуск // Шевч. край. – 1993. – 2 черв. – С.3.

СЕКТОЛОГОГІЯ

Православні віруючі проти духовного тероризму // Місто робітниче. – 2002. – 25 жовт. – С.4.

Те саме // Катеринопільс. вісник. – 2002. – 30 лип. – С.2.

Антипатріотизм, чи щось інше?.. // Місто робітниче. – 1999. – 23 січ. – С.2.

Цікава зустріч // Шевч. край. – 1992. – 5 груд. – С.3.

Обережно: релігійний фанатизм // Місто робітниче. – 2007. – 16 лист. – С.4.

Обережно: релігійні секти ! // Місто робітниче. – 1998. – 9 січ. – С.4.

Обережно: нетрадиційні релігії! // Шевч. край. – 1993. – 11 серп. – С.4.

Свідки Єгови // Шевч. край. – 1993. – 15 верес. – С.4.

Опасная подделка // Жизнь и Вера. – 1994. – февр. – С.2.

«Сім’я любові» // Шевч. край. – 1994. – 29 січ. – С.3.

ІУДАЇЗМ

Іудаїзм // Шевч. край. – 1993. – 25 верес. – С.3.

РУН віра

Рідна українська віра // Шевч. край. – 1993. – 13 жовт. – С.2.

ОКУЛЬТИЗМ

Окультні доктрини: чаклунство // Шевч. край. – 1994. – 16 лист. – С.4.

Валерій Бурій

КОНФЕСІЙНА КАРТА ВАТУТІНОГО: СУБОТСТВУЮЧІ П'ЯТИДЕСЯТНИКИ, АБО ЄВАНГЕЛЬСЬКІ ХРИСТИЯНИ-СУБОТНИКИ

Субботствующие пятидесятники (СП)

В нашей стране есть и еще одно весьма заметное направление пятидесятников, почитающих днем Господним не воскресенье, а субботу. Общины его на территории бывшего Советского Союза объединены в Церковь Христиан-Субботников, крещенных Духом Святым.

Секта возникла в 20-х годах под прямым влиянием американских миссионеров Церкви Бога78 в Западной Украине, входившей тогда в состав Польши. Их центр располагался в городе Кременце, здесь же начиная с 1935 года издавался журнал 'Строитель Церкви Бога' под редакцией Д.Гарасевича. После присоединения Западной Украины сектанты оказались на территории СССР.

Нужно отметить, что численность общин субботствуюших пятидесятников росла не столько благодаря активной проповеди, сколько благодаря переходу верующих других пятидесятнических толков. Например, А.Т.Москаленко в своей книге 'Пятидесятники' утверждает, что субботствующие пятидесятники выделились из пятидесятников-сионистов79. Это предположение не лишено оснований, поскольку субботствующие трактуют учение о тысячелетнем царстве так же, как и пятидесятники-сионисты. Как свидетельствует практика, среди последователей крещения Духом Святым немало баптистов, евангельских христиан и адвентистов. Последние, переходя к пятидесятникам, приносили свое учение о почитании субботы.

В числе особенностей некоторых несубботствующих сект пятидесятников — практикование братского лобызания на своих служениях. Глава одной из таких общин (г.Москва) П.Савельев на собраниях в моменты эмоционального возбуждения обращается к своим единомышленникам со словами: 'Поприветствуем друг друга братским лобызанием'. На молитвенных собраниях субботствующих пятидесятников разрешается целование 'со всяким полом', т.е. не только между 'сестрами' или 'братьями', но и между верующими различного пола'80. Секта эта никогда не была многочисленной: кроме Закарпатья есть небольшие группы на Волыни и в некоторых районах России — Кубани и др.

Валерій Бурій

КОНФЕСІЙНА КАРТА ВАТУТІНОГО

Віровчення та культова практика харизматів

Щоб зрозуміти суть віровчення харизматів, слід перш за все звернути увагу на саме слово, від якого походять терміни “харизмат”, “харизматичний”. “Харизма” (від грец. – милість, благодать, Божий дар) означає наділеність якоїсь особи (харизматичного лідера – пророка, проповідника, вождя, політичного діяча), дії, інституту або символу особливими якостями надприродності, винятковості, непогрішимості, святості в очах прибічників чи послідовників.
Характерною ознакою для віровчення харизматичних церков є акцентування харизми – особистої благодаті, котрою Бог наділяє обраних, що полягає в дарах одкровення (мудрість, знання), дарах сили (чудотворення, зцілення) та дарах мови (пророцтва, іномовлення та його тлумачення). Харизмати вважають, що носієм харизми є проповідник, оскільки він демонструє (або декларує) володіння дарами аж до здатності зцілення.
Послідовник харизматичного руху – “харизмат” – людина, наділена особливим даром, аналогічними якостями, що сприймаються як Божий дар і оточуючими, і самим харизматом. Він відчуває себе генієм, пророком, героєм, вождем, знаряддям Бога, що несе людям істину, одкровення, покликаним оголосити і здійснити волю Бога. Він володіє особливим релігійним досвідом, в основі якого лежить особиста зустріч з Богом, із святинею. Він постійно відчуває дотик із “божественним” світлом, його життя заповнене силою цих чудових подій, він володіє особливими знаннями, особливими магічними формулами, які дають йому можливість здійснити те, що іншим не під силу. Харизмат – віруючий, який прагне отримати у своєму релігійному житті від Святого Духа засобом постійного служіння Богу особливі духовні дари – харизми.
Значне місце у практиці харизматів також займають “глосолалія” – термін для позначення розмови віруючого з Богом “іншими”, тобто незнайомими, таємничими, ангельськими мовами під впливом на нього Духа Святого. Засобом досягнення “говоріння мовами” є особливий тип колективної молитви, що вводить віруючого у стан крайньої екзальтації або трансу, коли мова його стає автоматичною, він починає вигукувати слова, яких немає в жодній мові, яких сам він не розуміє. Розуміє тільки той, до кого їх звернено – Дух Святий, а також той, кому дано дар тлумачення. “Говоріння мовами” вважається кульмінаційним моментом хрещення Духом Святим, свідченням його живої присутності в молитовному зібранні, актом безпосередньої зустрічі з Богом, виявом Божої благодаті. “Говоріння мовами” як свідчення хрещення Святим Духом відбувається тільки один раз, але, як духовний дар “говоріння мовами” може практикуватися постійно в релігійному житті.
“Хрещення Духом Святим” є центральним догматом і кульмінаційним пунктом релігійного життя харизматів, які здебільшого орієнтуються на третю іпостась Бога – Святий Дух. Особливість харизматичних культів – “духоцентризм”. Обґрунтуванням цього служить текст із Євангелія: “Якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже. Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духа є дух….треба вам народитися звище”. (Ін. 3, 5 - 7) І якщо сам Христос пройшов через хрещення Духом, то цей обряд здатний наділити людину природою Христа, силою згори. Абсолютним свідченням отримання хрещення Святим Духом і отримання дарів є “глосолалія”.
Харизмати вважають, що харизму може отримати кожен християнин при спілкуванні зі Святим Духом. Отримання святих дарів апостолами – тільки свідчення того, що істинно віруючий може досягти таких самих результатів. Потенційно таку можливість має кожен, хто прийняв хрещення, але більшість про це, по-перше, не знають, а по-друге, не вміють налагодити зв’язок зі Святим Духом, тобто не вміють по-справжньому молитися. Тому молитовна практика, оволодіння цією “особливою” молитвою займає важливе місце у релігійному житті харизматів.
Вчення про прославлення Бога є основою культової практики харизматів. Вони вважають себе богообраними, істинною церквою Христовою, “сіллю землі”. На вдячність вони вважають необхідним прославлення Бога в максимально активній, сучасній і навіть екзотичній формі: Христу присвячуються гімни, молитви, заклики, пісні, вірші, створюються музичні і танцювальні композиції. Тому часто у громадах функціонують ансамблі, хори, танцювальні групи, інші самодіяльні колективи.
Ідеологи харизматів вводять ієрархію в структуру Трійці. Так, один з них пише: “Отець надає Синові свою владу і славу, Син собі призначає Духа Святого як свого представника для того, щоб відкривати і тлумачити церкві все те, що він приніс від Отця. У Христа є один і тільки один повноважний представник на землі – Дух Святий”. З небес на землю сходить ієрархія: Бог-Отець – Син – Дух, який і приносить істинно віруючим свої дари. Саме така система обґрунтовує богообраність і людинобожжя харизматів. Досить часто ідеологи харизматів описують спілкування між трьома іпостасями Бога як взаємодію між самостійними сутностями.
Вчення про апостольську церкву, вчення про громаду як колективний носій харизми і вчення про повернення до джерел раннього християнства безпосередньо пов’язані. Оскільки церкви як ієрархічно організованої структури у ранніх християн не було, і всі члени громади активно брали участь у служіннях, що сприяло сходженню Святого Духа, то, як вважають харизмати, дари Святого Духа даються не окремим віруючим, а зібранню в цілому. Використовуються вони не просто для задоволення потреб окремого віруючого, але й для впливу на життя всього зібрання. Тому необхідно, щоб Святий Дух, який знаходиться всередині віруючого, виявлявся відкрито, публічно та надприродно.
Таким чином, найважливішими положеннями догматики харизматів є:

1. Вчення про харизму – богообраність.
2. Вчення про хрещення Святим Духом.
3. Вчення про отримання дев’яти дарів Святого Духа.
4. Вчення про найважливіший із дарів – “говоріння мовами”.
5. Вчення про надприродне підтвердження.
6. Вчення про “покладання рук” для сходження Святого Духа.
7. Вчення про прославлення Бога.
8. Вчення про ієрархічність Трійці.
9. Вчення про апостольську церкву.
10.Вчення про громаду як колективний носій харизми.
11.Вчення про повернення до джерел раннього християнства.
Харизмати розрізняють п’ять типів молитви.
“Прохання”, завдяки якому людина може отримати від Бога все, в чому вона має потребу. Щоб прохання виконалось, потрібно дуже точно, максимально конкретно визначити в молитві, що саме необхідно отримати від Бога.
“Клопотання” – молитва, в котрій можна попросити в Бога що-небудь для іншого, в якому б місці він не перебував. Це молитва за потреби інших. Її сила збільшується пропорційно кількості тих, хто молиться. Вона часто використовується у молитовному зібранні з метою консолідації громади і психологічної підтримки віруючих, які потребують допомоги.
“Посвячення, помазання” – молитва, яку повторює за пастором той, хто вирішив вступити до церкви харизматів. Відбувається це під час першого ж відвідування наприкінці молитовного зібрання. Зазвичай пастор покладає руки на голову неофіта і просить про сходження на нього Святого Духа. Інколи відбувається так, що той, хто приймає посвячення, втрачає свідомість.
“Молитва в Дусі Святому” – харизмати відрізняють “молитву розуму”, яку всі можуть розуміти, і “молитву в Дусі”; перша становить собою психологічний прийом, за допомогою якого створюється установка на переключення свідомості в інший “регістр”, перехід зі своєї мови на “молитовну”. “Молитва в Дусі Святому”, “молитва мовами”, “молитва духовною мовою” – молитва, завдяки якій дух того, хто молиться, зустрічається зі Святим Духом. Найважливіше завдання – це навчитися слухати голос Божий щоденно.
Загальні молитовні зібрання проводяться, як правило, в неділю, у великих орендованих приміщеннях: залах кінотеатрів, будинків культури, актових залах установ тощо. Спочатку відбувається “пісенне прославлення” (40-60 хвилин), потім – проповідь (60-90 хвилин), знову “пісенне прославлення”, молитва про клопотання і “молитва в Дусі“, особисті свідчення, хрещення в Дусі, і наприкінці вирішуються організаційні та господарські питання. Інколи проводяться обряди хлібопереломлення, для чого використовуються вино і хліб. Деякі харизмати під час недільних служінь практикують сеанси зцілення. У світі нараховується близько 400 млн. харизматів. Сьогодні це одна із конфесій, котра розвивається найбільш динамічно.
За інформацією, яку подає нам журнал “Національна безпека і оборона” (№ 10 за 2000р.), в 1993р. в Україні було зареєстровано 40 харизматичних пастирів, у 2000р. їх кількість вже складає 633 людини додати ще 1500 семінаристів. Отже, без перебільшення можна сказати, що у 2005р. в Україні більш ніж 3000 людей будуть займатися професіональною пропагандою харизматичної доктрини.
Ідеологи цього руху використовують наукову систему методів впливу на свідомість людей для пропаганди свого вчення. Серед цих методів слід виділити такі: масовий гіпноз з введенням людей у транс, нейролінгвістичне програмування, музичний психоз.
Ось як пише про практику пасторів - харизматів колишній лідер цього руху В.Жукотанський у своїй книзі “Сміх крізь сльози”: “Для зомбування парафіян і програмування їх на визначену хвилю сприйняття використовується багато спецефектів. Це ритмічна і громоподібна музика, багато разів повторювані тексти пісень, розповсюдження чуток про незвичайне помазання старшого пастора, про його доброту, любов, жертовність і терпіння гонінь за Христа. Дуже діють на туземне населення байки про легендарне, хоча і прикрите тінню таємничості минуле життя заїжджих авантюристів: “я з царської сім’ї”, “у мене незвичайні вчителя”, “мені пропонували роботу (або служіння) в Америці, Європі, але Бог сказав мені служити йому в Україні”, “мене приймав президент країни і призначив мене неофіційним послом в Україні” і т. і. Багато методів психологічного впливу на підсвідомість людини запозичені з арсеналу парапсихологів, подібних до Кашпіровського. Якщо світські естрадні гіпнотизери не приховують істинної природи методів гіпнотичного впливу на людину, під час якого відбуваються вияви гальмування вищих відділів головного мозку, то їх церковні колеги – екстрасенси маскують свої фокуси у містичну оболонку “неповторного спілкування з духом”. Проте, ті і інші незвичайно пишаються однаковими проявами сеансів зомбування: піддослідні пацієнти (прихожани) всупереч своїй волі звершують необдумані дії (піднімаються, співають, танцюють, скачуть, ридають, сміються, роздягаються, повзають, бігають, щедро жертвують, падають на підлогу)”.
Наукою доведено, що різна музика діє на психіку людини. Класична музика, рок, джаз, поп-музика по-різному впливають на людський організм. І Англії медики успішно почали застосовувати музикотерапію. У музикотерапії застосовується музика Моцарта, Баха, Бетховена, сучасних композиторів, які творять творчу музику.
Як відрізнити музику творчу від музики руйнівної? Дуже просто – по стану душі, саме на неї діє музика. Музика, спонукаюча творити добро – це музика від Бога; музика, викликаючи агресію, безумство, відключення розуму – це музика падшого. У харизматичних церквах, як правило, використовують рок-мелодії, є і виключення. В основному ж використовуються рок, рідше джаз, головне, щоб був ритм і поголосніше. Чи є щось спільне у рок-мелодії з християнською Церквою? Ось що пише про рок-музику журнал “Медицина сьогодні” (1982р. № 8) : “Надголосні звуки електрогітар і лихоманне стаккато ударника змушують вібрувати нерви і повністю відключають мислення: біт і рок-музиканти перетворюють своїх юних слухачів у воюючих чудовиськ: непритомність і припадки оцінюються як успіх” (“Музика як наркотик і забруднювач навколишнього середовища”).
Отже, чи є щось спільне з музикою, яка звучить у харизматичних сектах, з християнською мораллю? Яка ціль застосування голосної музики? Славити Господа? Ні, музика, дякуючи якій розум залишає людину, не може сходити від Господа Бога, а тим більше славити Його. Застосування рок-музики – це продумані дії в цілях введення людей у стан трансу.
Ще один з різновидів діяльності лідерів сект – це зцілення. Мова йде про психотерапевтичні методи, які застосовують пастори, не маючи при цьому ні потрібної освіти, ні дозволу займатись приватною медичною практикою.
Так, зцілення, які відбуваються у харизматичних сектах – це правда, але правда половинчаста, а іноді вона і зовсім відсутня. Часто буває так, що чудеса – це вміло пророблені трюки шоу цілителів. Ось, що пише Давид Мак Апістер про трюки Рейнхарда Боннке: “Рейнхард Боннке робить багато заяв про чудеса, але чи істинні вони? Ці так звані заяви про чудеса можна сьогодні купити пару за гріш. Доречи, багато різних культів, знахарів, екстрасенсів і цілителів Нового Віку також роблять такі самі заяви про чудеса, як і Рейнхард Боннке, навіть розміщують рекламні статті у газетах з документальними свідченнями про зцілення. Боннке, на противагу Христу, шоумен, часто хвалиться своєю силою, рекламує себе і свої чудеса, щоб зібрати гроші. Боннке вражає і зачаровує людей своїми чудесами, які відбуваються тільки у визначений час і у визначені стани і визначених зібраннях, використовуючи одні і ті ж самі прийомі зі зціленнями, очікуючи їх без усякої видимої причини або цілі. Зцілення, про які він заявляє, підробні, і його критики вже без сумніву довели, що він трюкач, заявляючий про зцілення, які зовсім і не є чудом. Доречи, багато прийомів, які Боннке використовує під час своїх масових Євангелізацій у Біблії знайти неможливо і вони не використовувались Ісусом Христом і Його послідовниками. Ці прийоми можна знайти у окультизмі і у русі Новий Вік, і вони є забороненими Писаннями” (Давид Мак Апістер).

Валерій Бурій

КОНФЕСІЙНА КАРТА ВАТУТІНОГО

Розкажіть про п’ятидесятників і чи можна вважати їх сектантами? 

Валерій Бурій

КОНФЕСІЙНА КАРТА ВАТУТІНОГО

Хто такі баптисти? 

 Напрямок в протестантизмі, що виник на поч. 17ст. у Англії. Назва походить від грецького слова ??????????, що перекладається як “хрестити”. Баптисти заперечують своє протестантське коріння. Для цього вони шукають історичне, догматичне підґрунтя, яке, однак, відображає виключно вузько-конфесійний погляд. В становленні баптизму, як окремого напрямку в протестантизмі, ключові ролі відіграли дві особи: Джон Сміт та Генрі Джакоб. 


Перший, колишній англіканський священик, у 1606р. засновує самостійну релігійну громаду, яка змушена з часом залишити Англію. У 1609р. в Амстердамі, під впливом меннонітів, Джон Сміт засновує спільноту баптистів. В основі цього руху лежала ідея про, так званих, Visible Saints, тобто думка, що до Церкви повинні належати ті, хто свідомо визнає віру в Христа. Виявом такої віри мало стати Хрещення. Від меннонітів громади баптистів, основаних Смітом, перебирають практику ребаптизації та вчення про універсальність спасительної жертви Христа. З появою у 1612р. цих громад баптистів у Англії, незалежно виникають інші громади баптистів, засновником яких стає Генрі Джакоб. Ці новоутворені спільноти баптистів перебувають під впливом кальвінізму, тому у своєму вченні говорять про спасіння наперід визначеної групи, про партикулярність спасительної жертви Христа. Ними також практикується Хрещення через занурення, що згодом перебирають баптисти Джона Сміта. На основі цих двох течій виник сучасний Баптизм, в якому розрізняють генеральних баптистів (ті, хто вірить в універсальну спасительну жертву Христа), та партикулярних (ті, хто приймає вчення про вибрану групу спасених). Проте такий поділ дуже загальний, бо в сучасному баптизмі нараховується значно більше напрямків (“баптисти сьомого дня”, “християнські баптисти”, “баптисти - тункери”, “штундисти”, “баптисти шести принципів”). В загальному руслі протестантизму, баптизм змішує наголос на практику індивідуального, особистого релігійного досвіду, практикування духоних та етичних ідеалів. Єдиним джепрелом віри та правилом життя виступаєж Святе Письмо. Баптизм приймає традиційне ортодоксійне вчення про Бога. Христологія також має традиційний характер. Щодо антропології, то баптисти приймають характерне вчення протестантизму, про цілком знищену гріхом природу людини, котра тепер спасається виключно вірою у Христа. Словом, Баптизм приймає чотири традиційних постулати протестантизму: Sola Scriptura, Sola Fides, Sola Gratia та Solus Chritus.


Особливістю Баптизму є практика Хрещення (Перехрещення), яке розуміє як зовнішній вияв віри та акт відповіді на запрошення Бога, і яке здійснюється через занурення. Наголошуючи на свідомому характері віри, баптисти не приймають Хрещення дітей. Окрім Хрещення Баптисти приймають Євхаристію – Вечерю Господню – яку однак сприймають чисто символічно, як сповнення наказу Божого та пригадування жертви Христа. Через споживання хліба та вина, в серцях причасників оживають спогади про Сина Божого і Він знову являється в їхніх душах. В церковному управлінні притримуються конгрегаціоністського принципу, тобто, що всяка місцева спільнота має своє самоуправління та не є в органічному зв'язку із з іншою спільнотою. Пресвітери займають місце старших у раді спільноти, яка представляє громаду перед владою. Баптисти признають лише два ступеня церковних чинів: пресвітерів (єпископів) та дияконів. Існує також уряд наставників, котрі влаштовують зібрання, вчать. Всі ці уряди є вибрані і обирається спільнотою. Всі справи громади вирішуються виключно через голосування, в яких право приймати участь мають також жінки. Жінки, щоправда не мають права бути обраними на уряд пресвітера чи наставника.


Громади баптистів відзначаються суворістю дисципліни її членів: за аморальну поведінку йде виключення. І саме цей момент є дуже притягальний для людей ззовні, що стикаються у щоденному житті з корупцією та несправедливістю. Така сувора дисципліна створює навколо баптистів ореол святості та чистоти.


Сьогодні місійна праця Баптизму дуже широка та активна. Баптистські Церкви представлені на всіх континентах, проте особливо поширений Баптизм в Америці, штаті Род-Айленд.


В Україні саме Євангельські Християни-Баптисти складають найбільшу деномінацію з усіх протестантських Церков.

Валерій Бурій

КОНФЕСІЙНА КАРТА ВАТУТІНОГО

Свідки Єгови

Вам дзвонять у двері двоє молодих людей, розпочинають розмову про Бога, дають журнал 'Сторожова вежа' і пропонують разом з ними вивчати Біблію. Добре подумайте, перш ніж погодитись запросити їх до своєї оселі, адже перед вами тоталітарна секта 'Свідків Єгови', заборонена у багатьох країнах світу.

Що ж це за активісти-проповідники, що називають себе християнами, але стверджують, що Христос не Бог, а лише творіння Боже, і, перш ніж з'явитися на Землі, він був на небі Архангелом Михаїлом. Хто вони, котрі говорять, що вчення про Святу Трійцю - вигадка диявола, що в Православних храмах служать не Богу, а сатані, і відмічати християнські свята та день свого народження - великий гріх. І що змушує цих дивних 'християн', незважаючи на негостинний прийом, ходити від будинку до будинку та повторювати завчені фрази.


Історія секти

'Свідки Єгови' не люблять розповідати про самих себе, і навряд чи ви зможете дізнатись від них більше того, що сказано у яскравих буклетах, схожих на туристичну рекламу. Абсолютна більшість рядових 'свідків' зовсім не знайомі з історією та цілями своєї організації. Керівна Корпорація робить все можливе, щоб ця історія не стала відома широким колам. Їм є що приховувати, адже їх 'істинне вчення' виникло у 1870-х роках у США і відтоді безліч раз змінювалось, залишаюсь при цьому завжди 'істинним'.

Розпочиналось усе так: власник галантерейних магазинів у Пітсбурзі Чарльз Рассел (1852-1916), без богословської освіти, почав самовільно тлумачити Біблію. Після проведення 'ретельних біблейських обчислень', він опублікував у власному журналі 'Сіонська Сторожова вежа' невідоме нікому до нього 'одкровення'. Суть його в тому, що у 1914 році почнеться Армагеддон, тобто кінець світу. Загинуть усі люди, крім 144000 обраних, котрі, звичайно ж, будуть членами 'Спільноти Сторожової вежі', заснованої Расселом у 1884 році. Оголосивши себе 'пастором', він видав 6-томну працю 'Дослідження Святого Письма', сповнену протиріч та самовільних тлумачень, що не залишає ніякого сумніву у повній релігійній безграмотності автора.

У 1913 році дружина Рассела подала на нього в суд, звинувачуючи у розбещеному житті і подружній зраді, і виграла процес. Трохи згодом Рассела знову судили, цього разу за шахрайство та використання фінансів секти. На суді 'пастор' осоромив себе, коли поклявся, що прекрасно володіє грецькою мовою, а був не здатен назвати навіть літери грецького алфавіту.

Минув 1914 рік, а обіцяний кінець світу так і не настав, тому багато його послідовників покинули секту. 'Пастор' Рассел не розгубився і 'переніс' Армагеддон на 1915 рік, котрий також спокійно минув. А в 1916 помер сам 'пророк', що своїм безглуздим вченням спрямував тисячі людей у пітьму.

Наступним головою секти став Джозеф Рутерфорд, котрий перш за все встановив нову дату Армагеддона на 1918 рік. Коли минула ця дата, здійснивши 'ряд простих обчислень', Рутерфорд призначає день 'гибелі людської цивілізації' на 1925 рік. Впевненість у кінці світу саме цього року була настільки сильною, що багато фермерів весною 1925 навіть не сіяли на полях. Після чергового провалу дата Армагеддону довго не називалась, доки не 'перескочила' на 1942 рік. Послідовники секти в очікуванні 'раю на землі' збудували прекрасний маєток в Сан-Дієго, який назвали 'Бет-Сарім', що єврейською означає 'дім князів', у якому голова секти благополучно проживав до своєї кончини у 1942 році.

Можна навести ще кілька дат про настання кінця світу зі 'Сторожової вежі' - 1946, 1955, 1965 і, нарешті, 1980. Як бачимо, ці пророцтва були помилковими. Ось і виходить, що найзапеклішим ворогом 'Свідків Єгови' є їхня власна література. Саме про таких лжепророків говорить Святе Письмо: 'Якщо пророк скаже іменем Господа, а слово те не збудеться і не виповниться, то не Господь говорив це слово, а говорив це пророк за зухвалістю своєю' (Друг. 18, 22).

У своїх бесідах 'свідки' запевняють, що живуть лише за Євангелієм і ясно розуміють Слово Боже. Чи так це насправді неважко побачити порівнявши їхню 'проповідь' зі Святим Письмом.


Про Святу Трійцю

Свідки Єгови: 'Вчення про Трійцю - це невірне, небіблейське вчення, перейняте у язичників, породжене сатаною' (Сторожова вежа. 1946 р., ст. 81; 1995 р., лютий, ст. 5).

Святе Письмо:

Вже Старий Заповіт на перших сторінках стверджує: 'Сказав Бог: створимо людину по образу Нашому, по подобі Нашій... І створив Бог людину по образу Своєму' (Бут. 1; 26-27). 'Створимо' - вказівка на множинність Божих Лиць, 'створив' - вказівка, що ці іпостасі є Єдиним Богом.

Свідчення Нового Заповіту: 'И крестившись, Иисус тотчас вышел из воды, - и се, отверзлись Ему небеса, и увидел Иоанн Духа Божия, который сходил как голубь и ниспускался на него. И се, глас с небес глаголющий: Сей есть Сын Мой возлюбленный, в Котором Мое благоволение' (Мф. 3.16-17). 'Идите, научите все народы, крестя их во имя Отца и Сына и Святого Духа' (Мф. 28.19). 'Слова, которые говорю Я вам, говорю не от себя; Отец, пребывающий во Мне, Он творит дела, верьте Мне, что Я в Отце, и Отец во Мне...' (Ин. 14.10-11). 'Когда же придет утешитель, которого Я пошлю вам от Отца, Дух истины, который от Отца исходит, Он будет свидетельствовать о Мне...' (Ин. 14.10-11). 'Утешитель же, Дух Святый, Которого пошлет Отец во имя Мое научит вас всему и напомнит вам все, что Я говорил вам' (Ин. 14.26). 'Сего Иисуса Бог воскресил, чему все мы свидетели. итак Он был вознесен десницею Божиею и приняв от Отца обетование Святого Духа, излил то, что вы ныне видите и слышите' (Деян. 2.32-33). '...избранным по предведению Бога Отца, при освящении от Духа, к послушанию и окроплению Кровию Иисуса Христа...' (1 Петр. 1.2). 'Благодать Господа нашего Иисуса Христа, и любовь Бога Отца, и общение Святого Духа со всеми вами. Аминь' (2 Кор. 13.13). 'ибо три свидетельствуют на небе: Отец, Сын и Святый Дух; и Сии три суть едино' (1 Ин. 5.7).

Навіть не потрібно коментувати, що православне вчення про Святу Трійцю безпосередньо ґрунтується на Святому Письмі, на відміну від позиції секти.


Про Господа Іісуса Христа

Свідки Єгови: 'Іісус - не Бог, а лише перше творіння Єгови' ('Свид. Иеговы в 20 веке'. 1994. С. 13). 'Іісус був втіленням Арх. Михаїла, і прийняв це ім'я, коли зійшов на небеса' ('Что от нас требует Бог'. 1996. С. 6).

Святе Письмо:

Вже в 1 розділі Евангелія від Матвія, говориться, що народжене у Віфлиємі немовля - Бог, про народження Якого говориться у пророцтвах Старого Заповіту: 'се Дева во чреве приимет и родит Сына, и нарекут имя Ему: Эммануил что значит: с нами Бог' (Мф. 1,23). Ангел повідомляє пастухам: '...ныне родился вам в городе Давидовом Спаситель, Который есть Христос Господь' (Лука, 2.11). Св. Ап. Павло говорить: 'великая благочестия тайна: Бог явился во плоти' (1 Тим. 3.16). Свідчення Бога-Отця - 'Сей есть Сын Мой Возлюбленный, в Котором Мое благоволение' (Мф. 3.17). 'Самые дела сии, Мною творимые, свидетельствуют о Мне, что Отец послал Меня. И пославший Меня Отец Сам засвидетельствовал о Мне' (Ин. 5.36-37). Коли запитали Господа: 'кто же Ты? Иисус сказал им: от начала Сущий' - значить, Бог, як сказано в Старому Заповіті 'Я есмь Сущий' (Исход 3.14). 'Меня прославляет Отец Мой, о Котором вы говорите, что Он Бог ваш' (Ин. 8.54). 'Я и Отец - одно' (Ин. 10.30). 'Вы называете Меня учителем и Господом, и правильно говорите, ибо Я точно то' (Ин. 13.13). Самі Св. Апостоли неодноразово говорили про Божество Христа Спасителя - 'Итак твердо знай, весь дом Израилев. что Бог соделал Господом и Христом Сего Иисуса, Корого вы распяли' (Деян. 2.36); Ап. Фома після Воскресіння: 'Господи мой и Бог мой!' (Ин. 20.28); Ап. Павло: 'Христос во плоти, сущий над всем Бог' (Рим. 9.5), 'у нас один Бог Отец, из которого все, и мы для Него, и один Господь Иисус Христос, Которым все, и мы Им' (Кор. 8.6).

'Посему, как вы приняли Христа Иисуса Господа, так и ходите в Нем..., ибо в Нем обитает вся полнота Божества телесно' (Колос. 2.6. 9). 'Сам же Господь наш Иисус Христос и Бог и Отец наш, да утвердит вас во всяком слове и деле Благом' (2 Фес. 2.16-17). '...соблюсти заповедь чисто и неукоризненно, даже до явления Господа нашего Иисуса Христа' (1 Тим. 6.14) тощо.

Ніде в Біблії не говориться, що Архангел Михаїл став Христом, але подається чітка різниця між Ангелами і Господом (Євр. 1.11-14). Прямих вказівок на Божество Христа, як бачимо, дуже багато. У Біблейському богословському словнику одні лише посилання на Святе Письмо займають кілька сторінок, але Свідки Єгови надають перевагу читанню не Біблії, а конспекту до неї, складеного 'спеціалістами' з Брукліна (США), котрий не відповідає істинному тексту Святого Письма.

Саме про таких 'місіонерів' говорив Апостол Іоанн Богослов: 'Кто лжец, если не тот, кто отвергает, что Иисус есть Христос? Это - антихрист, отвергающий Отца и Сына. Всякий, отвергающий Сына, не имеет и Отца; а исповедующий Сына, имеет и Отца. Это я написал вам об обольщающих вас' (1 Ин. 2.22-26).


Структура секти

У 'Свідків Єгови', як і в інших тоталітарних культах, існує жорстка система управління, очолює яку керівна Корпорація, що має абсолютну владу і єдиний авторитет. Цікаво, що у США, Франції та інших країнах секту дозволили зареєструвати лише як комерційну організацію, видавництво (а не як релігійну).

Усі, хто знайшли у собі сили і мужність порвати з сектою, свідчать, що її учасників чекає не вивчення Біблії, не молитва і праведне життя, а елементарне промивання мозку. 'Свідку' суворо забороняється: приймати участь у релігійних святах, відмічати день народження, виконувати державний гімн, служити в армії, спілкуватися з не-'свідками'. Завдяки останній 'заповіді' були зруйновані тисячі родин .

Жахливою помилкою єговістів є категорична заборона на переливання крові, хоча Святе Письмо ніде про це не говорить. І щороку гинуть сотні людей, що відмовляються від переливання крові, гинуть ні в чому не винні діти, врятувати яких відмовляються їхні батьки-фанатики.

Вчення про Армагеддон, яким Корпорація залякує рядових сектантів, говорить про повне знищення сучасної земної цивілізації, а врятовані 'Свідки Єгови' насолодяться 'безкінечними благословіннями'. Така 'блага вістка про Армагеддон', що принесена до нас від Бруклінської Корпорації.

Усе це дає право вважати 'Свідків Єгови' жорстокою тоталітарною сектою, що не рахується зі свободою особистості, що вносить руйнівне начало у життя суспільства. Людина, що потрапила в секту, стає соціально непридатною для родини і держави. Секта паразитує на релігійному почутті, проповідує ненависть до Святої Церкви, національної культури, прививає неприязнь до людей і нетерпимість до будь-якої опозиції. Секта офіційно заборонена у багатьох країнах, оскільки основною темою її проповіді є пропаганда міжрелігійної ворожнечі.


Джерела

Почаєвскій листокъ. Священное Писание опровергает секту 'Свидетелей Иеговы', так чьи же они свидетели?

http://iriney.vinchi... (науковий аналіз вчення секти).

Валерій Бурій

КОНФЕСІЙНА КАРТА ВАТУТІНОГО

Адвентисти сьомого дня

Осінню 1844 року в Америці люди раптом почали розпродувати своє майно і кидати роботу. Газети били на сполох: відповідно до підрахунків баптиста Вільяма Міллера, 22 жовтня мало відбутися друге пришестя Спасителя на землю і початися Страшний Суд. Наївні люди, що повірили цьому 'одкровенню', вбрались у білий одяг і прийшли у призначений день до Гори Суду (так називалась гора у штаті Нью-Йорк, на якому у хмарі начебто мав зійти Христос). Та Його так ніхто і не дочекався. Пророцтво виявилось черговою брехнею, адже Сам Господь про час Свого другого пришестя сказав: 'Про день же той і час ніхто не знає, ні Ангели небесні, а тільки Отець Мій єдиний' (Мф. 24, 36).

У січні 1845 року Вільям Міллер та його послідовники були виключені з Баптистського союзу. У результату утворилась самостійна секта адвентистів (від лат. adventus - 'пришестя').

Учення адвентистів призвело до безлічі єретичних думок. У 1845-1846 році під впливом вчення Рахілі Престон багато адвентистів стали вимагати, щоб днем відпочинку замість неділі оголосити суботу. Дуже сильно на адвентистів вплинула візіонерка Гелен Вайт. За свідченням Лафборо, - шанувальника Гелен, - у одному з 'видінь' їй явився ангел, що повів її на Небеса, увів у Скінію і показав Ковчег заповіту. Скрижалі 'провидиці' показав Сам Христос. Гелен побачила, що скрижаль з четвертою заповіддю 'Пам'ятай день суботній...' (Вих. 20, 8) потемніла. Ангел пояснив, що це відбулось тому, що люди на землі не дотримуються цієї заповіді. Багато з сектантів, легковірно прийнявши байки Вайт, почали святкувати замість неділі суботу.

У 1860 році адвентисти поділились на два табори. Ті з них, хто визнав святом день суботній, стали називатися адвентистами сьомого дня, або суботниками.

Згодом адвентисти перенесли свій центр у Німеччину, у Гамбург. Адвентисти видають безліч книг та брошур на різних мовах.


Віровчення адвентистів сьомого дня

Джерелом вчення адвентисти визнають лише Святе Письмо, а Святе Передання відкидають. Головна ознака їхнього віровчення - очікування близького другого пришестя Христа для Страшного Суду. Вони вчать, що всі пророцтва про друге пришестя Христа на землю вже збулись і тому найближчим часом необхідно чекати кінця нинішнього світу і другого пришестя Спасителя. Після провалу з 'пришестям' у 1844, адвентисти стали чекати його у 1912-1913, а деякі з них у 1932 році.

Адвентисти відкидають церковну обрядовість, шанування хреста, ікон та мощей, молитви до свв. угодників Божих і можливість для останніх заступництва на небі за живих.

Релігійні збори адвентистів складаються з читання книг Св. Письма, проповіді, імпровізованих молитов та співання баптистських гімнів і псалмів. Допускається також гра на фісгармонії. Здійснюється у них також переломлювання хлібу, якому передує мочіння ніг, а також хрещення дорослих через занурення. Хрещення немовлят вони відкидають.

Адвентисти сьомого дня є найпоширенішою гілкою багаточисленних общин адвентистів. Окрім них існують 'Спільнота життя і другого пришестя', 'Євангелічні адвентисти', 'Адвентисти грядущого віку' тощо.

Адвентисти сьомого дня, як і давні талмудисти, очікують тисячолітнього царства з Христом і при цьому відкидають безсмертя грішних душ. За їх вченням про загробну долю людини, душа помирає разом з тілом, або, як вони полюбляють висловлюватись, засинає, знаходиться у несвідомому стані, і в такому вигляді залишається до другого пришестя Христа.

Праведники, до яких себе залічують адвентисти, будуть насолоджуватись у тисячолітньому царстві Христа, будуть разом з ним керувати світом і судити усіх людей, що коли-небудь жили, а грішники після короткочасних сильних мук будуть цілковито знищені. Вічність мук адвентисти заперечують.


Хибне вчення адвентистів про суботу

Адвентисти сьомого дня вчать, що субота була встановлена як свято ще в Раю Всевишнім: 'І благословив Бог сьомий день і освятив його, бо в ньому відпочив від усіх справ Своїх, котрі Бог творив і споглядав' (Бут. 2,3). Посилаються суботники і на пророків, що начебто говорили про шанування суботнього дня і в Новозавітній Церкві: 'Тоді з місяця в місяць і з суботи в суботу буде приходити усяка плоть перед лице Моє на поклоніння, говорить Господь' (Іс. 66, 23-24).

На думку адвентистів сьомого дня, Сам Спаситель не порушував суботу і наказував її шанувати: 'Бо істинно кажу вам: доки не перейде небо і земля, ні одна йота або ні одна риска не перейде з закону, поки не сповниться усе' (Мф. 5, 18). А слова Христа: 'Отже, хто порушить одну з заповідей цих найменших і навчить так людей, той найменшим наречеться в Царстві Небесному...' (Мф. 5, 19) - стосуються і порушників суботи. Відповідно, вчать адвентисти сьомого дня, суботній день просто необхідно шанувати.

Однак якщо ми уважно будемо читати Святе Письмо, то побачимо усю невідповідність вчення суботників.

Бог створив світ за шість днів. Як довго тривали ці дня, який проміжок часу займали - Писання про це не говорить. Та й порівнювати день Божого творіння з нашою добою у 24 години до створення на четвертий день Сонця просто немає сенсу. Можливо, що ці дні тривали тисячоліттями. Тому посилання адвентистів на те, що Сам Бог дав нам приклад святкувати сьомий день зовсім непереконлива. У Святому Письмі ми також не знайдемо ніяких указівок на святкування суботнього дня нашими праотцями на протязі 2500 років - від Адама до Мойсея, оскільки ще не було самої заповіді про шанування суботи.

Субота була дана синам Ізраїлевим через пророка Мойсея для нагадування про звільнення їх від єгипетського рабства і стала символом їхнього заповіту з Богом (Див.: Вих. 31, 13-17, Друг. 5, 15). Однак на який строк була дана єврейському народу заповідь по суботу? На це нам відповідає апостол Павло: 'Для чого ж закон? Він даний після, по причині злочинів, до часу пришестя насіння, до якого відноситься обітовання...' (Гал. 3, 19). І далі: 'Отже, закон був для нас дітоводителем до Христа, щоб нам виправдатися вірою; по пришестю ж віри ми вже не під керівництвом дітоводителя' (Гал. 3, 24-25). Виявляється, що субота була дана до часу пришестя Христа на землю. Апостол Павло свідчить, що після хресних мук Спасителя Старий Заповіт втратив своє значення: 'Бо якби перший заповіт був без недоліку, то не було б потреби шукати місця іншому' (Євр. 8, 7), 'Кажучи 'новий', показав ветхість першого; а ветхе і старіюче близьке до знищення' (Євр. 8, 13).

Марно адвентисти сьомого дня посилаються на пророка Ісаю: 'Тоді з місяця в місяць і з суботи в суботу буде приходити усяка плоть перед лице Моє на поклоніння, говорить Господь' (Іс. 66, 23-24). З його слів ніяк не випливає, що християни будуть і повинні святкувати суботу. Ісая просто використовує звичний для єврейського народу лік днів: з місяця в місяць, з суботи в суботу. Це те ж саме, що говорити: з року в рік. Якщо вже адвентисти хочуть бути послідовними, то чому вони тоді не святкують новий місяць, адже сказано: 'з місяця в місяць'?

Звернемось тепер до новозавітного часу. Сам Господь Іісус Христос неодноразово вказував на те, що шанування суботи буде скасовано: 'Тоді деякі з фарисеїв говорили: 'Не від Бога Ця Людина, тому що не дотримується суботи'' (Ін, 9, 16), 'І ще більше шукали вбити Його за те, що Він не лише порушував суботу, але й Отцем Своїм називав Бога, роблячи Себе рівним Богові' (Ін. 5, 18).